Анотація статті для журналу Medicina danes.
Aleksa Marković, DDS, PhD; José Luís Calvo-Guirado, DDS, PhD, MSc; Zoran Lazić, DDS, PhD;
Gerardo Gómez-Moreno, DDS, PhD, MSc; Dejan Ćalasan, DDS, MSc; Javier Guardia, DDS, PhD;
Snježana Čolic, DDS, PhD; Antonio Aguilar-Salvatierra, DDS; Bojan Gačić, DDS, PhD;
Rafael Delgado-Ruiz, DDS, PhD, MSc; Bojan Janjić, DDS, MSc; Tijana Mišić, DDS
Мета дослідження: Оцінити вплив способу підготовки ложа імплантату та форми зубного імплантату (самонарізний/несамонарізний) на стабільність зубних імплантатів, установлених у задньому відділі верхньої щелепи, де щільність кістки відповідає типу D3 або D4. Для вимірювання стабільності використовували резонансно-частотний аналіз.
Матеріали та методи: Під час дослідження було встановлено 56 самонарізних імплантатів (Blue Sky Bredent, Зенден, Німеччина) і 56 несамонарізних імплантатів (Standard Plus Straumann, Вальденбург, Швейцарія). Усі вони були встановлені в задньому відділі верхньої щелепи. Імплантати встановлювали після попередньої підготовки ложа методом латеральної конденсації кістки або свердління за встановленим протоколом. Стабільність імплантатів вимірювали за допомогою резонансно-частотного аналізу одразу після встановлення, а потім із тижневими інтервалами до дванадцятого тижня після встановлення включно.
Результати: Стабільність одразу після встановлення та протягом усього періоду спостереження була значно вищою в самонарізних і несамонарізних імплантатів, установлених у ложа, підготовлені методом латеральної конденсації кістки, порівняно з імплантатами, установленими в ложа, підготовлені виключно методом свердління кістки. Обидва типи імплантатів (самонарізні та несамонарізні) показали подібну стабільність одразу після встановлення та через один тиждень після операції, якщо ложе було попередньо підготовлене методом конденсації кістки. Самонарізні імплантати показали значно вищу стабільність під час вимірювань із другого до дванадцятого тижня після імплантації. Серед імплантатів, установлених у ложа, підготовлені виключно методом свердління, самонарізні імплантати протягом усього періоду вимірювань показували значно вищу стабільність порівняно з несамонарізними.
Висновок: Дослідження показує, що підготовка ложа виключно методом свердління в м'якій кістці (D3 і D4) є неприйнятною процедурою. Якщо застосовується ця процедура, висновки дослідження показують, що значно доцільніше використовувати самонарізні імплантати. У м'якій кістці (задній відділ верхньої щелепи) настійно рекомендується підготовка ложа методом латеральної конденсації кістки незалежно від типу використовуваного імплантату.