Скандинавські країни я вперше відвідав ще в студентські роки завдяки студентському обміну та практиці. Тоді я перебував у місті Умео, далеко на півночі Швеції. Таємничість, незвичні зміни тривалості світлового дня протягом року та пияцтво до повного виснаження залишилися в мене гірко-солодким спогадом.
Попри все, північні країни завжди давали мені відчуття, ніби я вже колись там був – якщо не я сам, то мої предки. Хоч і насилу, я зумів привезти туди й свою родину. Вони не пошкодували, коли ми в Анденесі на півночі Лофотських островів спостерігали за кашалотами, спали в гарних переобладнаних рибальських будиночках на західному узбережжі Норвегії, куштували непристойно дорогі рибні страви та пили ще дорожчі напої.
Новорічна Кіруна, містечко, розташоване на найбагатших родовищах залізної руди у світі і яке зараз переносять в інше місце, за нашими уявленнями про новорічне бешкетування є справді мертвим містечком. Відомим його зробив розташований за двадцять кілометрів Крижаний готель, який першим серед готелів такого типу приваблював гостей з усього світу.
Нашу темну зимову подорож ми урізноманітнили поїздкою на оленячій упряжці. Ночівля в лапландських наметах на шкурах тварин при мінус двадцяти градусах так само незабутня, як риболовля через ополонки в льоду.
