На практиці ми дедалі частіше стикаємося з проблемою швидкої протетичної реабілітації на зубних імплантатах. Дедалі частіше бажання пацієнтів отримати відповідну заміну одразу або принаймні невдовзі після встановлення імплантатів спонукає нас написати кілька слів про цю проблематику.
Ідея імплантації замінників коренів зубів або самих зубів дуже давня й сягає далеко в часи до початку нашої ери. Перші докази негайної імплантації стороннього матеріалу в щелепну кістку після втрати зубів відомі з періоду майя. Після битви вони вставляли частини морських мушель у свіжі рани на місці вибитих різців. Дослідження кісткових решток показало, що ці фрагменти успішно й повністю зрослися з щелепною кісткою (остеоінтеграція).
Залежно від часу, що минув після видалення зуба, у принципі розрізняють два способи встановлення зубних імплантатів у щелепну кістку:
Ідея імплантації замінників коренів зубів або самих зубів дуже давня й сягає далеко в часи до початку нашої ери. Перші докази негайної імплантації стороннього матеріалу в щелепну кістку після втрати зубів відомі з періоду майя. Після битви вони вставляли частини морських мушель у свіжі рани на місці вибитих різців. Дослідження кісткових решток показало, що ці фрагменти успішно й повністю зрослися з щелепною кісткою (остеоінтеграція).
Залежно від часу, що минув після видалення зуба, у принципі розрізняють два способи встановлення зубних імплантатів у щелепну кістку:
- імплантати вкручують безпосередньо в порожню зубну альвеолу відразу після видалення зуба або після його травматичної втрати,
- імплантати вкручують у загоєну щелепну кістку щонайменше через два місяці після видалення зуба.
Негайна імплантація можлива тоді, коли видалений або вибитий зуб до події не мав тяжких ознак захворювання, наприклад значного запалення кістки в ділянці верхівки кореня. На рентгенівському знімку немає періапікальних гранульом. Клінічна картина чиста, без ознак гнійного запалення, набряку або утворення нориць (наявності нориці чи норицевого ходу). Зуби, які можна одразу замінити імплантатом, повинні мати лише один корінь: різці, ікла та премоляри, оскільки анатомія кореня має принаймні приблизно відповідати формі зубного імплантата. Товщина кістки, що відділяє дно альвеоли (кісткове ложе кореня) від важливих анатомічних структур, повинна бути достатньою для первинної ретенції імплантата (після вкручування імплантат має бути відносно міцно закріплений у кістці). У верхній щелепі товщина кістки обмежена дном носової порожнини або дном приносових пазух. У нижній щелепі перешкодою є нерв, який іннервує всі зуби нижньої щелепи, а також губу й шкіру підборіддя (нижньощелепний нерв). Кістка, в якій містився корінь зуба, після видалення або травми повинна залишитися відносно неушкодженою, щоб після встановлення імплантат був оточений достатньою товщиною кісткової тканини. Найчастіше форма альвеоли не повністю відповідає формі зубного імплантата. Якщо різниця між розміром альвеоли й товщиною імплантата перевищує два міліметри, у щілину між кісткою та імплантатом необхідно додати гранулят штучної кістки. Якщо умови не відповідають негайній імплантації, застосовують відстрочене встановлення імплантата щонайменше через два місяці після видалення зуба.
Негайна імплантація, звичайно, має свої переваги. Після видалення зуба кістка у відповідній ділянці зазвичай значно перебудовується. Кістковий гребінь зменшується (стає тоншим і коротшим), після чого перебудовуються і м’які тканини (ясна). Результатом стає естетично незадовільний протетичний замінник. Збереження первинної висоти кісткового гребеня має принципове значення для збереження міжзубних сосочків (частин ясен, які заповнюють порожні трикутні простори між коронками зубів). Завдяки негайному встановленню імплантата перебудови кістки та ясен значною мірою вдається уникнути. Такий спосіб імплантації скорочує час до остаточного протетичного лікування. Крім того, пацієнт лише один раз зазнає хірургічного втручання (одночасна імплантація та видалення зуба).
Залежно від часу до навантаження зубних імплантатів протетичними конструкціями розрізняють два способи:
Негайна імплантація, звичайно, має свої переваги. Після видалення зуба кістка у відповідній ділянці зазвичай значно перебудовується. Кістковий гребінь зменшується (стає тоншим і коротшим), після чого перебудовуються і м’які тканини (ясна). Результатом стає естетично незадовільний протетичний замінник. Збереження первинної висоти кісткового гребеня має принципове значення для збереження міжзубних сосочків (частин ясен, які заповнюють порожні трикутні простори між коронками зубів). Завдяки негайному встановленню імплантата перебудови кістки та ясен значною мірою вдається уникнути. Такий спосіб імплантації скорочує час до остаточного протетичного лікування. Крім того, пацієнт лише один раз зазнає хірургічного втручання (одночасна імплантація та видалення зуба).
Залежно від часу до навантаження зубних імплантатів протетичними конструкціями розрізняють два способи:
- класичний метод із пізнім навантаженням
- негайне навантаження встановлених імплантатів.
Класичний метод встановлення імплантатів дотримується принципу, за яким під час періоду остеоінтеграції (зрощення з кісткою) імплантат не повинен зазнавати навантаження, тобто не повинен підтримувати протетичну конструкцію (коронку, міст, протез). Навіть мінімальні рухи імплантата внаслідок жувальних сил перешкоджають успішному зрощенню з кісткою. У такому випадку навколо імплантата утворюється сполучна тканина, що перешкоджає безпосередньому контакту з кісткою: говорять про фіброзне зрощення, яке можна вважати терапевтичною невдачею. Періоди, необхідні імплантатам для остеоінтеграції, різняться. Загалом, однак, часові проміжки до навантаження можна поділити на дві групи:
- чотири-шість місяців у верхній щелепі
- близько трьох місяців у нижній щелепі.
Відмінності зумовлені різною щільністю кісткової тканини у верхній і нижній щелепах, а також у ділянках різців і молярів. Увесь цей час пацієнтам встановлюють тимчасові протетичні конструкції (знімні або незнімні), які не навантажують імплантат. Тимчасова реабілітація здебільшого естетично задовільна, але функціонально слабка й недостатня. Тому в цей період пацієнти можуть стикатися з проблемами ефективного жування.
Дефіцит часу й дедалі більший акцент на естетично досконалих рішеннях привели до способів лікування (негайного навантаження імплантатів), які можуть забезпечити відразу після операції естетичну й відносно добру функціональну реабілітацію. Мінімальних рухів у період зрощення імплантата з кісткою в такому випадку уникають завдяки високій первинній ретенції встановленого імплантата. Це означає, що вже сама різьба імплантата та сила його вкручування в кістку перешкоджають руху імплантата в кістковому ложі, незважаючи на навантаження жувальними силами. Мінімальні рухи є згубними для успішної остеоінтеграції, а отже й для терапевтичного успіху. Вирішальне значення для доброї початкової фіксації імплантата має крутний момент, із яким самонарізні імплантати вкручують у кістку; він повинен становити приблизно 40 Н/см. Ця сила залежить від щільності й товщини кістки, а також від форми та довжини зубних імплантатів. Описаної ретенції можна досягти як у імплантатів, які вкручують одразу після видалення зуба, так і пізніше — щонайменше через два місяці після видалення або травматичної втрати зуба.
Протетична конструкція, якою зубний імплантат навантажують одразу після встановлення, не повинна бути такою самою, як та, яку пацієнт отримає лише через кілька місяців після операції. Конструкція не повинна перебувати в повній функції, тобто не повинна контактувати з антагоністами (зубами протилежної щелепи). Крім того, такі тимчасові конструкції найчастіше виготовляють із м’якших матеріалів, ніж постійні. Оскільки при такому способі тимчасового лікування тимчасова конструкція виготовляється безпосередньо на зубному імплантаті, він дещо дорожчий за класичне тимчасове знімне протезування при відстроченому навантаженні імплантатів.
Рішення щодо способу лікування зубними імплантатами залиште терапевтам. Сподіваємося, що отримана інформація допоможе вам легше прийняти рішення щодо такого виду терапії.
Дефіцит часу й дедалі більший акцент на естетично досконалих рішеннях привели до способів лікування (негайного навантаження імплантатів), які можуть забезпечити відразу після операції естетичну й відносно добру функціональну реабілітацію. Мінімальних рухів у період зрощення імплантата з кісткою в такому випадку уникають завдяки високій первинній ретенції встановленого імплантата. Це означає, що вже сама різьба імплантата та сила його вкручування в кістку перешкоджають руху імплантата в кістковому ложі, незважаючи на навантаження жувальними силами. Мінімальні рухи є згубними для успішної остеоінтеграції, а отже й для терапевтичного успіху. Вирішальне значення для доброї початкової фіксації імплантата має крутний момент, із яким самонарізні імплантати вкручують у кістку; він повинен становити приблизно 40 Н/см. Ця сила залежить від щільності й товщини кістки, а також від форми та довжини зубних імплантатів. Описаної ретенції можна досягти як у імплантатів, які вкручують одразу після видалення зуба, так і пізніше — щонайменше через два місяці після видалення або травматичної втрати зуба.
Протетична конструкція, якою зубний імплантат навантажують одразу після встановлення, не повинна бути такою самою, як та, яку пацієнт отримає лише через кілька місяців після операції. Конструкція не повинна перебувати в повній функції, тобто не повинна контактувати з антагоністами (зубами протилежної щелепи). Крім того, такі тимчасові конструкції найчастіше виготовляють із м’якших матеріалів, ніж постійні. Оскільки при такому способі тимчасового лікування тимчасова конструкція виготовляється безпосередньо на зубному імплантаті, він дещо дорожчий за класичне тимчасове знімне протезування при відстроченому навантаженні імплантатів.
Рішення щодо способу лікування зубними імплантатами залиште терапевтам. Сподіваємося, що отримана інформація допоможе вам легше прийняти рішення щодо такого виду терапії.