Неприємний запах із рота, який професійно називають галітозом, є явищем, поширеним у всьому світі. Результати різних досліджень показують, що майже половина населення принаймні час від часу, якщо не постійно, має неприємний запах із рота. Якщо ввести в інтернет-пошуковики такі поняття, як галітоз, вони видають майже дев’ять мільйонів результатів або записів, присвячених цій проблематиці, що свідчить про високу потребу в такій інформації. Усвідомлення цього явища існує вже дуже давно. У грецькій міфології розповідається, що Афродіта карала неслухняних жінок неприємним запахом із рота. Самопроголошений Король-Сонце Людовик XIV був відомий надзвичайно неприємним запахом із рота, однак ніхто при дворі не наважувався сказати йому про це. Тема неприємного запаху з рота й сьогодні для багатьох залишається табу, адже це небажаний, відразливий симптом, який може призвести до особистих і психосоціальних конфліктів.
Причиною неприємного запаху з рота є бактерії, які для отримання енергії розщеплюють білки на менші складові частини (амінокислоти). Під час розщеплення деяких із них виділяються леткі сполуки сірки, що спричиняють неприємний запах. Цим бактеріям легше жити без кисню та в лужному середовищі. Якщо в ротовій порожнині та безпосередньо поруч із нею (ніс, приносові пазухи, глотка й гортань) є відповідні умови для їхнього життя та діяльності, виникає неприємний запах.
Неприємний запах із рота не є самостійним захворюванням, а є ознакою іншої хвороби або порушення у роті чи безпосередньо поруч із ним. Розрізняють істинний галітоз із рота або носа, який можна також об’єктивно довести (за допомогою приладів тощо), та несправжній запах, або псевдогалітоз, при якому порушення неможливо підтвердити чи об’єктивізувати. В останньому випадку необхідно також відрізняти галітофобію, буквально страх перед неприємним запахом із рота. Такі пацієнти скаржаться на неприємний запах, який неможливо довести, але водночас не приймають пояснення, що запаху в них немає. Причини неприємного запаху майже у 90% випадків містяться в ротовій порожнині. Найчастіше вони пов’язані з язиком і значно меншою мірою — із захворюваннями пародонта, тобто тканин, що оточують зуби. Дві третини всіх мікроорганізмів затримуються на язику, де мають найсприятливіші умови для розмноження. Мікро- та макрошорсткість язика створює для бактерій, особливо тих, що живуть без кисню, додаткові умови для росту. Доведено виражений зв’язок між кількістю нальоту на язику (який є їжею для бактерій) і наявністю неприємного запаху. У пацієнтів із нальотом концентрація бактерій на одиницю поверхні може бути також у 25 разів вищою. Утворення нальоту додатково стимулюють куріння, стрес, надмірне вживання кави, дихання ротом, однобічне жування та недостатнє споживання рідини. Наліт на язику складається із залишків їжі, бактерій, залишків епітеліальних клітин і клітин крові, а також слини. Кількість нальоту на язику значною мірою залежить від гігієни ротової порожнини, однак певні анатомічні та інші умови підвищують імовірність його появи. Складчастий язик (lingua plicata) зазвичай утримує більшу кількість нальоту, а отже й більшу кількість бактерій, відповідальних за неприємний запах. Аномальне подовження ниткоподібних сосочків язика, так само як і глибокі борозни, сприяє більшому накопиченню бактерій та їхнього поживного субстрату на поверхні язика. Колір язика при цьому найчастіше змінюється — від чорного через жовтий до білого. Через подовження сосочків такі люди можуть відчувати задуху. Незважаючи на описану клінічну картину, стан найчастіше повертається до норми вже завдяки регулярній і ретельній гігієні.
Захворювання тканин пародонта також роблять свій внесок (10%) у появу неприємного запаху. Дослідження показали тісний зв’язок між ступенем розвитку пародонтального захворювання і кількістю сполук сірки (які спричиняють неприємний запах), а також зв’язок між лікуванням пародонтального захворювання і зменшенням запаху з рота.
Каріозні ураження становлять меншу частку причин неприємного запаху з рота. Карієс навіть знижує значення pH у ротовій порожнині й тим самим певною мірою компенсує її лужність, що виникає при галітозі.
У деяких пацієнтів, які носять зубні протези, також може виникнути неприємний запах. Причиною зазвичай є погана гігієна протеза та спричинене цим інфікування м’яких тканин під ним. Очищення протеза та його виймання з рота на ніч зазвичай достатньо для покращення стану.
На щастя, злоякісні захворювання в ротовій порожнині трапляються дуже рідко, однак вони все ж можуть змінювати запах із рота, що переконливо підтверджує наведену вище тезу: галітоз не є самостійним явищем, а лише симптомом, причина якого може приховуватися в іншому місці та потенційно бути небезпечною. Лікування злоякісних захворювань у ротовій порожнині або безпосередньо поруч із нею також може спричиняти неприємний запах. Променева терапія онкологічних захворювань у ділянці голови та шиї, а меншою мірою й певні види хіміотерапії, можуть спричинити незворотне ушкодження слинних залоз і таким чином симптом сухості в роті, або ксеростомію. Сухість у роті, крім печіння язика та інших небажаних порушень, також супроводжується неприємним запахом. Слина відіграє важливу роль у підтриманні рівноваги між потенційно небезпечними й безпечними бактеріями. Якщо її недостатньо, бактерії розмножуються й, крім інших проблем, спричиняють також неприємний запах.
Окрім описаних захворювань, сухість у роті та її наслідки може спричиняти прийом деяких лікарських засобів (для зниження артеріального тиску, препаратів, що впливають на роботу серця, ліків проти хвороби Паркінсона), а також деякі системні захворювання, наприклад автоімунний синдром Шегрена. Майже як правило хворобу супроводжує і виражений неприємний запах, який замінниками слини лікується відносно безуспішно. У деяких пацієнтів можна посилити роботу слинних залоз за допомогою лікарських засобів (пілокарпін, цевімелін, Evoxac), однак і ці препарати зазвичай не дають бажаних результатів.
Емоційний стрес також помітно зменшує виділення слини, що підтвердили численні дослідження: у понад 40% людей, яких вважали такими, що перебувають у стані стресу, було виявлено помітно меншу кількість слини.
Під час їжі виділення слини значно збільшується, тому неприємний запах після прийому їжі істотно слабший, ніж до нього.
Під час сну ситуація прямо протилежна. Зменшення виділення слини призводить до добре відомого та неприємного ранкового запаху з рота. Це явище виражене сильніше, якщо під час сну неможливо дихати через ніс.
Як уже зазначалося, більшість причин неприємного запаху містяться в ротовій порожнині. Однак приблизно у десяти відсотках випадків їх можна знайти в носі, приносових пазухах, глотці та гортані. Тому більшість причин може діагностувати стоматолог і лише після виключення всіх можливих причин направляє пацієнта до оториноларинголога, який продовжує пошук. Лише в дуже невеликій частці випадків причини запаху містяться в стравоході або шлунку, тому обстеження цих органів зазвичай не дають бажаних результатів. Запалення піднебінних мигдаликів належить до частіших причин неприємного запаху, розташованих поза ротовою порожниною. Поверхня цього лімфатичного органа дуже нерівна й створює ідеальні умови для заселення бактеріями, що спричиняє запалення та неприємний запах. Гостре запалення (ангіна/тонзиліт) спричиняє сильний неприємний запах, який після одужання зникає самостійно. При хронічному запаленні (хронічному тонзиліті) у глибоких криптах мигдаликів накопичується велика кількість анаеробних бактерій, які утворюють гнійний секрет. Під час розмови, жування або позіхання він з’являється на поверхні мигдаликів у вигляді гнійних пробок, які є причиною неприємного запаху. У крайніх випадках такі уражені мигдалики необхідно видалити хірургічно. Навіть саме збільшення мигдаликів, яке найчастіше спостерігається в дітей, може бути причиною неприємного запаху, оскільки перешкоджає нормальному носовому диханню, через що ротова порожнина пересихає і виникають описані вище наслідки (сухість у роті). Мигдалики можуть бути причиною запаху й тоді, коли в їхню м’яку тканину встромляється гостра частинка їжі (риб’яча кісточка), спричиняючи запалення, накопичення бактерій і таким чином неприємний запах. Запалення глотки, яке може відчуватися лише як шорстке, пекуче відчуття, а також запалення гортані зі збільшеною кількістю анаеробних бактерій на поверхні слизової оболонки також можуть супроводжуватися неприємним запахом. Галітоз із цієї ділянки заслуговує на увагу, оскільки може бути першою ознакою захворювань, що не минають самостійно. При злоякісних захворюваннях у ділянці глотки біль під час ковтання та збільшені, набряклі лімфатичні вузли є відносно пізніми ознаками хвороби, яку слід було б виявити раніше.
Захворювання слизової оболонки носової порожнини та приносових пазух можуть спричиняти неприємний запах із носа або ротової порожнини, що на практиці відносно важко розрізнити; в обох випадках можна говорити про галітоз незалежно від того, з якої порожнини походить запах. Висохлі виділення слизової носа при хронічних запаленнях (хронічному риносинуситі), як наслідок операцій, опромінення або викривлення носової перегородки, є частими причинами проблеми. Слизова оболонка приносової пазухи може запалитися через захворювання зубів верхньої щелепи, що залежить насамперед від анатомії дна пазухи та положення відповідних зубів.
З погляду стоматології профілактика та лікування неприємного запаху з рота фактично означають лікування захворювань, які його спричиняють. Тривалий час проблему запаху розуміли як "естетичну" і намагалися вирішувати шляхом маскування самого симптому засобами з сильнішим і приємнішим запахом. З огляду на частоту причин (90% — ротова порожнина), першою людиною, з якою постраждалому слід поговорити про проблему, є стоматолог. Тому з професійної точки зору в лікуванні насамперед застосовують професійне очищення від нальоту й відкладень, включно зі скейлінгом і згладжуванням поверхні коренів (пародонтологічне лікування). Через простіший спосіб запобігання неприємному запаху сьогодні найбільш поширеною формою терапії є використання розчинів, що містять речовини для зменшення кількості бактерій у ротовій порожнині, які, як зазначалося вище, є головною причиною проблеми. Хлоргексидин вважається золотим стандартом, оскільки швидко зменшує кількість бактерій, особливо анаеробних, і внаслідок цього знижується концентрація сірковмісних газів, які фактично є основою неприємного запаху. Найчастіше його застосовують у вигляді 0,1% розчину, іноді в комбінації з хлоридом цетилпіридинію, який має антисептичну дію. До ополіскувачів для рота зазвичай також додають ефірні олії та алкоголь, однак їх тривале використання може знизити власний захист ротової порожнини від бактерій. Дещо рідше в препаратах використовують діоксид хлору як окиснювальну речовину. Він зменшує кількість бактерій, інактивує бактеріальні ферменти, що беруть участь у виробленні сірковмісних газів, і водночас руйнує вже утворені. Цю речовину значно частіше використовують для підготовки питної води, однак фахівці досі не мають єдиної думки щодо припущення, що хлор може накопичуватися в організмі.
Оскільки дві третини всіх бактерій перебувають на язику, а їхня кількість найбільше залежить від нальоту на язику, видалення цього нальоту найчастіше є найкращою терапією неприємного запаху. Його видаляють спеціальними щітками та пастами для очищення язика два-три рази на день як доповнення до звичайної гігієни зубів. Язик слід очищати до найдальшої точки, яка фактично є найвищою частиною язика, коли його максимально висунути з рота. Багато пацієнтів скаржаться, що під час очищення виникає блювотний рефлекс. Це відчуття значно зменшується при регулярному очищенні та якщо під час процедури заплющувати очі.
Причиною неприємного запаху з рота є бактерії, які для отримання енергії розщеплюють білки на менші складові частини (амінокислоти). Під час розщеплення деяких із них виділяються леткі сполуки сірки, що спричиняють неприємний запах. Цим бактеріям легше жити без кисню та в лужному середовищі. Якщо в ротовій порожнині та безпосередньо поруч із нею (ніс, приносові пазухи, глотка й гортань) є відповідні умови для їхнього життя та діяльності, виникає неприємний запах.
Неприємний запах із рота не є самостійним захворюванням, а є ознакою іншої хвороби або порушення у роті чи безпосередньо поруч із ним. Розрізняють істинний галітоз із рота або носа, який можна також об’єктивно довести (за допомогою приладів тощо), та несправжній запах, або псевдогалітоз, при якому порушення неможливо підтвердити чи об’єктивізувати. В останньому випадку необхідно також відрізняти галітофобію, буквально страх перед неприємним запахом із рота. Такі пацієнти скаржаться на неприємний запах, який неможливо довести, але водночас не приймають пояснення, що запаху в них немає. Причини неприємного запаху майже у 90% випадків містяться в ротовій порожнині. Найчастіше вони пов’язані з язиком і значно меншою мірою — із захворюваннями пародонта, тобто тканин, що оточують зуби. Дві третини всіх мікроорганізмів затримуються на язику, де мають найсприятливіші умови для розмноження. Мікро- та макрошорсткість язика створює для бактерій, особливо тих, що живуть без кисню, додаткові умови для росту. Доведено виражений зв’язок між кількістю нальоту на язику (який є їжею для бактерій) і наявністю неприємного запаху. У пацієнтів із нальотом концентрація бактерій на одиницю поверхні може бути також у 25 разів вищою. Утворення нальоту додатково стимулюють куріння, стрес, надмірне вживання кави, дихання ротом, однобічне жування та недостатнє споживання рідини. Наліт на язику складається із залишків їжі, бактерій, залишків епітеліальних клітин і клітин крові, а також слини. Кількість нальоту на язику значною мірою залежить від гігієни ротової порожнини, однак певні анатомічні та інші умови підвищують імовірність його появи. Складчастий язик (lingua plicata) зазвичай утримує більшу кількість нальоту, а отже й більшу кількість бактерій, відповідальних за неприємний запах. Аномальне подовження ниткоподібних сосочків язика, так само як і глибокі борозни, сприяє більшому накопиченню бактерій та їхнього поживного субстрату на поверхні язика. Колір язика при цьому найчастіше змінюється — від чорного через жовтий до білого. Через подовження сосочків такі люди можуть відчувати задуху. Незважаючи на описану клінічну картину, стан найчастіше повертається до норми вже завдяки регулярній і ретельній гігієні.Захворювання тканин пародонта також роблять свій внесок (10%) у появу неприємного запаху. Дослідження показали тісний зв’язок між ступенем розвитку пародонтального захворювання і кількістю сполук сірки (які спричиняють неприємний запах), а також зв’язок між лікуванням пародонтального захворювання і зменшенням запаху з рота.
Каріозні ураження становлять меншу частку причин неприємного запаху з рота. Карієс навіть знижує значення pH у ротовій порожнині й тим самим певною мірою компенсує її лужність, що виникає при галітозі.
У деяких пацієнтів, які носять зубні протези, також може виникнути неприємний запах. Причиною зазвичай є погана гігієна протеза та спричинене цим інфікування м’яких тканин під ним. Очищення протеза та його виймання з рота на ніч зазвичай достатньо для покращення стану.
На щастя, злоякісні захворювання в ротовій порожнині трапляються дуже рідко, однак вони все ж можуть змінювати запах із рота, що переконливо підтверджує наведену вище тезу: галітоз не є самостійним явищем, а лише симптомом, причина якого може приховуватися в іншому місці та потенційно бути небезпечною. Лікування злоякісних захворювань у ротовій порожнині або безпосередньо поруч із нею також може спричиняти неприємний запах. Променева терапія онкологічних захворювань у ділянці голови та шиї, а меншою мірою й певні види хіміотерапії, можуть спричинити незворотне ушкодження слинних залоз і таким чином симптом сухості в роті, або ксеростомію. Сухість у роті, крім печіння язика та інших небажаних порушень, також супроводжується неприємним запахом. Слина відіграє важливу роль у підтриманні рівноваги між потенційно небезпечними й безпечними бактеріями. Якщо її недостатньо, бактерії розмножуються й, крім інших проблем, спричиняють також неприємний запах.
Окрім описаних захворювань, сухість у роті та її наслідки може спричиняти прийом деяких лікарських засобів (для зниження артеріального тиску, препаратів, що впливають на роботу серця, ліків проти хвороби Паркінсона), а також деякі системні захворювання, наприклад автоімунний синдром Шегрена. Майже як правило хворобу супроводжує і виражений неприємний запах, який замінниками слини лікується відносно безуспішно. У деяких пацієнтів можна посилити роботу слинних залоз за допомогою лікарських засобів (пілокарпін, цевімелін, Evoxac), однак і ці препарати зазвичай не дають бажаних результатів.
Емоційний стрес також помітно зменшує виділення слини, що підтвердили численні дослідження: у понад 40% людей, яких вважали такими, що перебувають у стані стресу, було виявлено помітно меншу кількість слини.
Під час їжі виділення слини значно збільшується, тому неприємний запах після прийому їжі істотно слабший, ніж до нього.
Під час сну ситуація прямо протилежна. Зменшення виділення слини призводить до добре відомого та неприємного ранкового запаху з рота. Це явище виражене сильніше, якщо під час сну неможливо дихати через ніс.
Як уже зазначалося, більшість причин неприємного запаху містяться в ротовій порожнині. Однак приблизно у десяти відсотках випадків їх можна знайти в носі, приносових пазухах, глотці та гортані. Тому більшість причин може діагностувати стоматолог і лише після виключення всіх можливих причин направляє пацієнта до оториноларинголога, який продовжує пошук. Лише в дуже невеликій частці випадків причини запаху містяться в стравоході або шлунку, тому обстеження цих органів зазвичай не дають бажаних результатів. Запалення піднебінних мигдаликів належить до частіших причин неприємного запаху, розташованих поза ротовою порожниною. Поверхня цього лімфатичного органа дуже нерівна й створює ідеальні умови для заселення бактеріями, що спричиняє запалення та неприємний запах. Гостре запалення (ангіна/тонзиліт) спричиняє сильний неприємний запах, який після одужання зникає самостійно. При хронічному запаленні (хронічному тонзиліті) у глибоких криптах мигдаликів накопичується велика кількість анаеробних бактерій, які утворюють гнійний секрет. Під час розмови, жування або позіхання він з’являється на поверхні мигдаликів у вигляді гнійних пробок, які є причиною неприємного запаху. У крайніх випадках такі уражені мигдалики необхідно видалити хірургічно. Навіть саме збільшення мигдаликів, яке найчастіше спостерігається в дітей, може бути причиною неприємного запаху, оскільки перешкоджає нормальному носовому диханню, через що ротова порожнина пересихає і виникають описані вище наслідки (сухість у роті). Мигдалики можуть бути причиною запаху й тоді, коли в їхню м’яку тканину встромляється гостра частинка їжі (риб’яча кісточка), спричиняючи запалення, накопичення бактерій і таким чином неприємний запах. Запалення глотки, яке може відчуватися лише як шорстке, пекуче відчуття, а також запалення гортані зі збільшеною кількістю анаеробних бактерій на поверхні слизової оболонки також можуть супроводжуватися неприємним запахом. Галітоз із цієї ділянки заслуговує на увагу, оскільки може бути першою ознакою захворювань, що не минають самостійно. При злоякісних захворюваннях у ділянці глотки біль під час ковтання та збільшені, набряклі лімфатичні вузли є відносно пізніми ознаками хвороби, яку слід було б виявити раніше.
Захворювання слизової оболонки носової порожнини та приносових пазух можуть спричиняти неприємний запах із носа або ротової порожнини, що на практиці відносно важко розрізнити; в обох випадках можна говорити про галітоз незалежно від того, з якої порожнини походить запах. Висохлі виділення слизової носа при хронічних запаленнях (хронічному риносинуситі), як наслідок операцій, опромінення або викривлення носової перегородки, є частими причинами проблеми. Слизова оболонка приносової пазухи може запалитися через захворювання зубів верхньої щелепи, що залежить насамперед від анатомії дна пазухи та положення відповідних зубів.
З погляду стоматології профілактика та лікування неприємного запаху з рота фактично означають лікування захворювань, які його спричиняють. Тривалий час проблему запаху розуміли як "естетичну" і намагалися вирішувати шляхом маскування самого симптому засобами з сильнішим і приємнішим запахом. З огляду на частоту причин (90% — ротова порожнина), першою людиною, з якою постраждалому слід поговорити про проблему, є стоматолог. Тому з професійної точки зору в лікуванні насамперед застосовують професійне очищення від нальоту й відкладень, включно зі скейлінгом і згладжуванням поверхні коренів (пародонтологічне лікування). Через простіший спосіб запобігання неприємному запаху сьогодні найбільш поширеною формою терапії є використання розчинів, що містять речовини для зменшення кількості бактерій у ротовій порожнині, які, як зазначалося вище, є головною причиною проблеми. Хлоргексидин вважається золотим стандартом, оскільки швидко зменшує кількість бактерій, особливо анаеробних, і внаслідок цього знижується концентрація сірковмісних газів, які фактично є основою неприємного запаху. Найчастіше його застосовують у вигляді 0,1% розчину, іноді в комбінації з хлоридом цетилпіридинію, який має антисептичну дію. До ополіскувачів для рота зазвичай також додають ефірні олії та алкоголь, однак їх тривале використання може знизити власний захист ротової порожнини від бактерій. Дещо рідше в препаратах використовують діоксид хлору як окиснювальну речовину. Він зменшує кількість бактерій, інактивує бактеріальні ферменти, що беруть участь у виробленні сірковмісних газів, і водночас руйнує вже утворені. Цю речовину значно частіше використовують для підготовки питної води, однак фахівці досі не мають єдиної думки щодо припущення, що хлор може накопичуватися в організмі.
Оскільки дві третини всіх бактерій перебувають на язику, а їхня кількість найбільше залежить від нальоту на язику, видалення цього нальоту найчастіше є найкращою терапією неприємного запаху. Його видаляють спеціальними щітками та пастами для очищення язика два-три рази на день як доповнення до звичайної гігієни зубів. Язик слід очищати до найдальшої точки, яка фактично є найвищою частиною язика, коли його максимально висунути з рота. Багато пацієнтів скаржаться, що під час очищення виникає блювотний рефлекс. Це відчуття значно зменшується при регулярному очищенні та якщо під час процедури заплющувати очі.