Кілька років тому, коли розвиток сучасної імплантології ще перебував на початковому етапі, науковий інтерес був зосереджений переважно на проблемах остеоінтеграції та кісткової аугментації з метою покращення імплантаційного ложа. На відміну від минулого, сьогодні захворювання тканин навколо імплантатів становлять велику проблему у стоматологічних практиках у всьому світі.
Запальні процеси навколо імплантатів не мають однієї простої причини, тому її виявлення має ключове значення під час вибору терапії. Наявність патологічної біоплівки найчастіше є основною причиною описаного процесу. Відомо, що пацієнти з ознаками захворювань пародонта мають значно більшу глибину зондування навколо зубних імплантатів, більшу втрату кістки та ознаки периімплантиту порівняно з пацієнтами, які не мають ознак захворювань пародонта.
У багатьох випадках причину периімплантних захворювань відносно легко встановити, оскільки нею може бути неправильно спроєктована протетична конструкція, яку важко або неможливо очищати, або лише залишки цементу під цементованою конструкцією. Терапія в такому разі потребує заміни конструкції, що найчастіше не шкодить самому імплантату. Значно складнішою й менш успішною є терапія, коли причини полягають у неповній регенерації та остеоінтеграції кісткових замінників. Інфіковані частини кістки або її замінників необхідно якомога раніше і якомога ретельніше видалити, а імплантат та його ложе — деконтамінувати.
Імплантат є мертвою чужорідною тканиною, поверхня якої сформована так, щоб забезпечувати якомога кращі умови для доброї остеоінтеграції; однак водночас це дає змогу несприятливій біоплівці накопичуватися на його поверхні. Тому лікування захворювання спрямоване передусім на максимально швидке та ретельне видалення шару нальоту з поверхні імплантата і запобігання його повторному накопиченню. Системне застосування антибіотиків при запаленні найчастіше неефективне, оскільки імплантат є мертвою, неваскуляризованою тканиною, тому антибіотик не досягає бактеріального нальоту на його поверхні. Короткочасні ефекти такого лікування помітні лише в навколишніх м’яких тканинах. З тієї ж причини застосування дезінфекційних розчинів також неефективне, оскільки вони не можуть проникнути до самої причини. Крім того, їх застосування часто призводить до побічних ефектів унаслідок тривалого використання та підвищення концентрацій. Резистентність мікроорганізмів і грибкові суперінфекції тому потребують додаткової терапії, яка також не має гарантованого результату.
Останніми роками дослідження видалення біоплівки з поверхні імплантата привели до численних висновків, які підтримують місцеву дію; при цьому антимікробна фотодинамічна терапія утвердилася як один з основних методів лікування.
У практиці застосовуються різні протоколи, однак усі вони мають спільний фотодинамічний механізм, який ефективно зменшує кількість бактерій на поверхні імплантата та в навколишніх тканинах. За даними моєї власної практики й іншої клінічної документації, застосування такого методу є дуже успішним: стерильний світлоактивований розчин (HELBO blue; Bredent Medical; Senden) наносять на інфіковану та уражену ділянку. Через 60–180 секунд барвник видаляють промиванням фізіологічним розчином. За цей час молекули барвника осідають на негативно заряджених ділянках бактеріальної стінки. Після часу дії молекули барвника активують холодним лазерним світлом (HELBO TheraLite laser, Bredent Medical, Senden). Під час активації відбувається поглинання енергії молекулами барвника. При зміні спінового стану електронів утворюються вільні радикали кисню, які негайно реагують із ліпідними молекулами бактеріальної стінки та незворотно пошкоджують її. Подібним чином знищуються і гриби в біоплівці. У такий спосіб деконтамінуються поверхня імплантата та уражені навколишні тканини. Через мембранний потенціал еукаріотичних клітин (тканини) барвник з ними не зв’язується, а отже діє виключно на прокаріотичні клітини патологічних бактерій.
На початку захворювання розвивається периімплантний мукозит, коли проблема ще обмежена м’якими тканинами. У цьому випадку рекомендується якомога швидше усунути причину запалення, перш ніж воно пошириться на тверду кісткову тканину. Рекомендується зняти конструкцію та очистити її поза порожниною рота. Компоненти, які неможливо демонтувати, очищують у роті ультразвуком і скейлерами, а наприкінці виконують деконтамінацію методом аФДТ.
Якщо захворювання прогресує, виникають інфекція та пошкодження твердих тканин, що формують ложе імплантата. На рентгенограмі проблема визначається як кістковий дефект, а клінічно — як гнійні виділення з периімплантної кишені. Під час лікування вертикальних дефектів > 4 мм необхідні відкритий кюретаж і клапоть на широкій основі. Дезінфекцію ділянки проводять методом аФДТ. Аугментація до верхнього краю імплантата найчастіше є неуспішною через неможливість досягти необхідного об’єму під час вертикального нарощування кістки. За надмірної кількості кісткового замінника нерідко виникає вторинна інфекція, що призводить до ще більшої втрати кісткової маси. Порівняно з кістковою аугментацією навколо зубів або дефектів кісткових гребенів ця процедура в цьому випадку є менш успішною. З цієї причини рекомендується аугментація аутологічними кістковими частинками.
Запальні процеси навколо імплантатів не мають однієї простої причини, тому її виявлення має ключове значення під час вибору терапії. Наявність патологічної біоплівки найчастіше є основною причиною описаного процесу. Відомо, що пацієнти з ознаками захворювань пародонта мають значно більшу глибину зондування навколо зубних імплантатів, більшу втрату кістки та ознаки периімплантиту порівняно з пацієнтами, які не мають ознак захворювань пародонта.
У багатьох випадках причину периімплантних захворювань відносно легко встановити, оскільки нею може бути неправильно спроєктована протетична конструкція, яку важко або неможливо очищати, або лише залишки цементу під цементованою конструкцією. Терапія в такому разі потребує заміни конструкції, що найчастіше не шкодить самому імплантату. Значно складнішою й менш успішною є терапія, коли причини полягають у неповній регенерації та остеоінтеграції кісткових замінників. Інфіковані частини кістки або її замінників необхідно якомога раніше і якомога ретельніше видалити, а імплантат та його ложе — деконтамінувати.
Імплантат є мертвою чужорідною тканиною, поверхня якої сформована так, щоб забезпечувати якомога кращі умови для доброї остеоінтеграції; однак водночас це дає змогу несприятливій біоплівці накопичуватися на його поверхні. Тому лікування захворювання спрямоване передусім на максимально швидке та ретельне видалення шару нальоту з поверхні імплантата і запобігання його повторному накопиченню. Системне застосування антибіотиків при запаленні найчастіше неефективне, оскільки імплантат є мертвою, неваскуляризованою тканиною, тому антибіотик не досягає бактеріального нальоту на його поверхні. Короткочасні ефекти такого лікування помітні лише в навколишніх м’яких тканинах. З тієї ж причини застосування дезінфекційних розчинів також неефективне, оскільки вони не можуть проникнути до самої причини. Крім того, їх застосування часто призводить до побічних ефектів унаслідок тривалого використання та підвищення концентрацій. Резистентність мікроорганізмів і грибкові суперінфекції тому потребують додаткової терапії, яка також не має гарантованого результату.
Останніми роками дослідження видалення біоплівки з поверхні імплантата привели до численних висновків, які підтримують місцеву дію; при цьому антимікробна фотодинамічна терапія утвердилася як один з основних методів лікування.
У практиці застосовуються різні протоколи, однак усі вони мають спільний фотодинамічний механізм, який ефективно зменшує кількість бактерій на поверхні імплантата та в навколишніх тканинах. За даними моєї власної практики й іншої клінічної документації, застосування такого методу є дуже успішним: стерильний світлоактивований розчин (HELBO blue; Bredent Medical; Senden) наносять на інфіковану та уражену ділянку. Через 60–180 секунд барвник видаляють промиванням фізіологічним розчином. За цей час молекули барвника осідають на негативно заряджених ділянках бактеріальної стінки. Після часу дії молекули барвника активують холодним лазерним світлом (HELBO TheraLite laser, Bredent Medical, Senden). Під час активації відбувається поглинання енергії молекулами барвника. При зміні спінового стану електронів утворюються вільні радикали кисню, які негайно реагують із ліпідними молекулами бактеріальної стінки та незворотно пошкоджують її. Подібним чином знищуються і гриби в біоплівці. У такий спосіб деконтамінуються поверхня імплантата та уражені навколишні тканини. Через мембранний потенціал еукаріотичних клітин (тканини) барвник з ними не зв’язується, а отже діє виключно на прокаріотичні клітини патологічних бактерій.
На початку захворювання розвивається периімплантний мукозит, коли проблема ще обмежена м’якими тканинами. У цьому випадку рекомендується якомога швидше усунути причину запалення, перш ніж воно пошириться на тверду кісткову тканину. Рекомендується зняти конструкцію та очистити її поза порожниною рота. Компоненти, які неможливо демонтувати, очищують у роті ультразвуком і скейлерами, а наприкінці виконують деконтамінацію методом аФДТ.
Якщо захворювання прогресує, виникають інфекція та пошкодження твердих тканин, що формують ложе імплантата. На рентгенограмі проблема визначається як кістковий дефект, а клінічно — як гнійні виділення з периімплантної кишені. Під час лікування вертикальних дефектів > 4 мм необхідні відкритий кюретаж і клапоть на широкій основі. Дезінфекцію ділянки проводять методом аФДТ. Аугментація до верхнього краю імплантата найчастіше є неуспішною через неможливість досягти необхідного об’єму під час вертикального нарощування кістки. За надмірної кількості кісткового замінника нерідко виникає вторинна інфекція, що призводить до ще більшої втрати кісткової маси. Порівняно з кістковою аугментацією навколо зубів або дефектів кісткових гребенів ця процедура в цьому випадку є менш успішною. З цієї причини рекомендується аугментація аутологічними кістковими частинками.
