Зображення з американської реклами сонцезахисних кремів і «Піратів Карибського моря» підказали нам ідею вирушити на край світу — між двома Америками, туди, де приблизно пів тисячоліття тому сіла на мілину «Санта-Марія» Колумба й докорінно змінила образ світу, яким ми знаємо його й сьогодні. Шовкові шляхи та країни Близького Сходу й Південно-Східної Азії поступово вкрилися пилом, а згодом стали офіційним полігоном для випробування американських і російських арсеналів. Європа стала місцем зустрічі Сходу й Заходу, колись розвинене Середземномор’я — туристичним напрямком для заможних, а країни Центральної Америки з сусідніми піратськими острівцями — землею обітованою для американських пенсіонерів і багатіїв, які якось забувають, що є нащадками людей, котрі залишили тоді відсталу Європу як біженці та злочинці, принесли із собою хвороби, що викосили корінне населення райських земель, і знищили майже всю барвисту різноманітність життя. Ми вирішили оминути перенаселені частини світу, окуповані американцями (Бермуди, Барбадос, Домінікана, Багами, Куба, Кариби…), а також країни, що постачають ці землі білим золотом (Колумбія, Панама…), і вирушили до Коста-Рики та на Тринідад і Тобаго, які колись у далекому минулому були частиною Південної Америки та Венесуели відповідно.
Коста-Рика — спокійна країна: 50% її території становлять національні парки, п’ятдесят років тому вона відмовилася від власної армії, розвинула освіту й соціальну систему охорони здоров’я, а туризм є головною галуззю економіки. Північну частину, як і в інших туристичних та відносно безпечних країнах цієї прекрасної частини планети, скупили американці, тоді як південна, що межує з Панамою, залишається значно більш «коста-риканською». Тепле тропічне сонце сходить на атлантичному (карибському) боці й заходить на тихоокеанському, де ще тепліші морські хвилі шепочуть спогади про піратів, які й сьогодні часом викрадають якогось наївного мореплавця. Найкрасивіший національний парк Корковадо, куди ми дісталися великим човном через дельту великої річки Серпьєнте («змія»), вкритий первинними тропічними лісами — домівкою великих папуг, одних із найотруйніших жаб і змій у світі, ягуарів, пум, трипалих лінивців і тисяч комах, яких не відлякують навіть найсильніші репеленти. Значну частину шляху до головної станції Корковадо, де живуть доглядачі й куди іноді приймають кількох туристів, змушених спати просто неба, ми пройшли тихоокеанськими пляжами разом із дельфінами, китами, черепахами й китовими акулами. Незабутні миті, які, сподіваюся, зможуть пережити й наші нащадки, якщо ми будемо здатні об’єднати свої жадібні голови й почати жити так, як личить «найрозумнішому» виду на планеті. Костариканці — піонери «зіплайнів», спусків сталевими тросами, і ми теж дозволили собі один із найдовших у світі. «Політ» над і крізь тисячолітні тропічні ліси вартий п’ятдесяти доларів з людини й не є лише дешевим туристичним трюком; це досвід, якого неможливо отримати більше ніде. Підвісні мости, що гойдаються в легких тропічних бризах на рівні високих дерев і наближають до відвідувача цілком особливу екосистему, — ще одна пам’ятка Коста-Рики, якою місцеві жителі пишаються. Збереження природних пам’яток, чистого довкілля, незайманої природи та проточної питної води, доступної всюди, — риса цієї країни, яку ми, якщо буде в наших силах, ще відвідаємо.
Тринідад, зовсім поруч із політично неспокійною та збіднілою Венесуелою, — найпівденніший острів Малих Антильських островів, де піратські острови найближче підходять до екватора. Чорна смуга на його червоному прапорі — слід рідкого багатства, яке держава видобуває з-під морського дна. Під час карнавалів, які вони самі «винайшли» й які віддзеркалюють їхні давні забобони, привітні місцеві жителі стають трохи «іншими» через надто гучну музику сока й нічні гуляння. Країна безпечна, хоча в цей час не радять самостійно ходити глибокої ночі, бо багато людей у масках надто глибоко заглядають у склянку або вдихають забагато одурманювальних речовин.
Його маленький політичний брат на північний схід від свого економічного й адміністративного центру Тринідаду — туристична перлина, місцями майже безлюдна, вкрита тропічним лісом і оточена піщаними та скелястими пляжами. Колібрі, папуги й сотні інших видів птахів кружляють навколо тисяч різних видів дерев і квітів; уночі їх змінюють плодоїдні кажани, які до прекрасного світанку харчуються папаєю, манго й бананами. Дороги на острові асфальтовані, але вузькі й надзвичайно круті. За кілька годин можна об’їхати весь острів, щоправда зі швидкістю велосипедиста, а з високих точок погляд простягається в безмежність через обидва океани й безліч маленьких острівців, розкиданих усюди наче камінці. Тобаго — місце, де й сьогодні можна відчути образи раю, яким він колись був, у часи піратів, Христофора Колумба й, можливо, навіть Адама та Єви, чия ідея прийшла на острів із книгами кровожерливих іспанських християнських господарів, за якими прийшли англійці, голландці, французи… Сучасні мешканці переважно є нащадками рабів з Індії та Африки, але сьогодні за доволі завидні гроші обслуговують туристів із країн колишніх господарів.
Коста-Рика — спокійна країна: 50% її території становлять національні парки, п’ятдесят років тому вона відмовилася від власної армії, розвинула освіту й соціальну систему охорони здоров’я, а туризм є головною галуззю економіки. Північну частину, як і в інших туристичних та відносно безпечних країнах цієї прекрасної частини планети, скупили американці, тоді як південна, що межує з Панамою, залишається значно більш «коста-риканською». Тепле тропічне сонце сходить на атлантичному (карибському) боці й заходить на тихоокеанському, де ще тепліші морські хвилі шепочуть спогади про піратів, які й сьогодні часом викрадають якогось наївного мореплавця. Найкрасивіший національний парк Корковадо, куди ми дісталися великим човном через дельту великої річки Серпьєнте («змія»), вкритий первинними тропічними лісами — домівкою великих папуг, одних із найотруйніших жаб і змій у світі, ягуарів, пум, трипалих лінивців і тисяч комах, яких не відлякують навіть найсильніші репеленти. Значну частину шляху до головної станції Корковадо, де живуть доглядачі й куди іноді приймають кількох туристів, змушених спати просто неба, ми пройшли тихоокеанськими пляжами разом із дельфінами, китами, черепахами й китовими акулами. Незабутні миті, які, сподіваюся, зможуть пережити й наші нащадки, якщо ми будемо здатні об’єднати свої жадібні голови й почати жити так, як личить «найрозумнішому» виду на планеті. Костариканці — піонери «зіплайнів», спусків сталевими тросами, і ми теж дозволили собі один із найдовших у світі. «Політ» над і крізь тисячолітні тропічні ліси вартий п’ятдесяти доларів з людини й не є лише дешевим туристичним трюком; це досвід, якого неможливо отримати більше ніде. Підвісні мости, що гойдаються в легких тропічних бризах на рівні високих дерев і наближають до відвідувача цілком особливу екосистему, — ще одна пам’ятка Коста-Рики, якою місцеві жителі пишаються. Збереження природних пам’яток, чистого довкілля, незайманої природи та проточної питної води, доступної всюди, — риса цієї країни, яку ми, якщо буде в наших силах, ще відвідаємо.
Тринідад, зовсім поруч із політично неспокійною та збіднілою Венесуелою, — найпівденніший острів Малих Антильських островів, де піратські острови найближче підходять до екватора. Чорна смуга на його червоному прапорі — слід рідкого багатства, яке держава видобуває з-під морського дна. Під час карнавалів, які вони самі «винайшли» й які віддзеркалюють їхні давні забобони, привітні місцеві жителі стають трохи «іншими» через надто гучну музику сока й нічні гуляння. Країна безпечна, хоча в цей час не радять самостійно ходити глибокої ночі, бо багато людей у масках надто глибоко заглядають у склянку або вдихають забагато одурманювальних речовин.
Його маленький політичний брат на північний схід від свого економічного й адміністративного центру Тринідаду — туристична перлина, місцями майже безлюдна, вкрита тропічним лісом і оточена піщаними та скелястими пляжами. Колібрі, папуги й сотні інших видів птахів кружляють навколо тисяч різних видів дерев і квітів; уночі їх змінюють плодоїдні кажани, які до прекрасного світанку харчуються папаєю, манго й бананами. Дороги на острові асфальтовані, але вузькі й надзвичайно круті. За кілька годин можна об’їхати весь острів, щоправда зі швидкістю велосипедиста, а з високих точок погляд простягається в безмежність через обидва океани й безліч маленьких острівців, розкиданих усюди наче камінці. Тобаго — місце, де й сьогодні можна відчути образи раю, яким він колись був, у часи піратів, Христофора Колумба й, можливо, навіть Адама та Єви, чия ідея прийшла на острів із книгами кровожерливих іспанських християнських господарів, за якими прийшли англійці, голландці, французи… Сучасні мешканці переважно є нащадками рабів з Індії та Африки, але сьогодні за доволі завидні гроші обслуговують туристів із країн колишніх господарів.
