Африка не відпускає без незабутніх спогадів; перша подорож зберігається глибоко всередині й кличе повернутися. Тож і ми вирушили знову — чекати на велику міграцію гну та зебр на кордоні між Кенією і Танзанією, де півтора мільйона копитних перетинають річку Мара у пошуках кращих пасовищ на півночі. Період міграції водночас є часом бенкету для величезних крокодилів, великою рівновагою, радісною і трагічною одночасно, від давнини й до сьогодні, подією, за якою кожен може спостерігати із захопленням. Сцени побоїща, коли найслабші опиняються в меню прадавніх рептилій, не залишають глядачів байдужими. Телевізійні передачі — це одне, а реальність за тридцять метрів — зовсім інше. Звуки паніки й плюскоту, хмари пилу в гарячому вітрі, небезпечні комахи, плазуни під ногами, розпечений метал автомобілів … Щодня по обіді ми вирушали на берег річки в надії, що велика група наважиться ризикнути життям і піддасться нестримному прагненню перетнути річку, інстинкту, закладеному в генах із прадавніх часів, коли в сусідній Танзанії ще вивергалися вулкани. Asanta sane, як кажуть масаї про такий досвід, коли своїми танцями славлять життя й думають Habuna makaka, тобто використовуй кожен день — кожен, що починається запахом свіжої дикої трави савани й завершується заходами сонця за самотніми баобабами та витягнутими шиями жирафів. Це наше Safari або, кажучи по-нашому, подорож крізь життя, кажуть місцеві жителі, які охоче приймають заможних туристів, але знають, що великий безжальний цикл життя і смерті в землі, яка не прощає і до якої належать також вони самі, ще довго ніхто не змінить.